Чи можна уникнути санкцій за порушення умов договору у зв'язку з їх неспівмірністю з порушенням зобов'язання?

Якщо в ході ведення бізнесу Ви укладаєте господарські договори з контрагентами, то, ймовірно, рано чи пізно, опинитесь під загрозою необґрунтованих санкцій за порушення умов договору. Ця проблема не лише впливає на фінансовий стан компаній, а й часто є предметом судових спорів. Отже, зрозуміти природу та обґрунтованість таких санкцій є важливим завданням для бізнесу та його правозахисників.

Слід зазначити, що,  з точки зору законодавства та судової практики, далеко не всі умови договору, які не подобаються одній із сторін, є несправедливими.

Зазвичай, при оскаржені необґрунтованих санкцій за порушення умов договору, суди виходять  із положень чинного законодавства про свободу договору (сторони є вільними у виборі контрагента та визначені умов договору) і добровільності волевиявлення при його укладанні.

Однак, нещодавно, працюючи над новим позовом, я знайшла дуже цікаву судову практику в подібних спорах. 

Так, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів за поставлений товар з урахуванням передбачених договором штрафних санкцій. 

До слова, в договорі вказано, що сторони домовилися про зміну відсоткової ставки за порушення термінів виконання грошового зобов’язання передбаченої ч.2 ст. 625 ЦКУ, з 3% на 40 і 96%. Суд відмовив в стягненні коштів з урахуванням зміненої в договорі процентної ставки, з огляду на очевидну неспірмірність заявлених до стягнення сум та, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов’язань вочевидь більш вигідні для кредитора ніж належне виконання такого зобов’язання. 

В реєстрі судових рішень можна знайти чимало посилань на цю постанову Верховного Суду. 

Однак, я особисто погоджуюсь з окремою думкою суддів Великої палати Верховного Суду у даній справі, яка обґрунтована наступним: 

Сторони в договорі поставки визначили розмір процентів - 40% річних від суми заборгованості від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 днів.

Указані виплати процентів річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є процентами за користування чужими грошима в розумінні статті 536 цього Кодексу, а є гарантією належного виконання грошового зобов'язання.

Підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.

З урахуванням наведених норм та принципу рівності сторін договору, не може бути відмовлено в їх стягненні 40 та 96% річних тільки з тих підстав, що їх розмір або загальний розмір заборгованості є неспівмірним до суми основного боргу, оскільки їх стягнення не залежить від задоволення вимог про стягнення основного боргу, який до дня ухвалення судового рішення може бути виплачено.

Підсумовуючи зазначу, що досягнення балансу інтересів сторін при укладені договору є запорукою успішної співпраці.